Подивилась відео у ФБ, де вулицею Києва до Михайлівського собору йдуть матері і дружини тих, хто загинув у Донбасі. Затремтіла душа й полились мимоволі рядки:
Їх об’єднало горе і війна,
Тому ідуть великою сім’єю.
Сльозою кожна вмилася своєю –
Гірко-солона і тяжка вона.
Вони ідуть. З портретами ідуть,
На котрих люди, найрідніші в світі –
Війни останньої герої – їхні діти,
А не герої тих далеких Крут.
Вони ідуть в Михайлівський собор,
Щоби там сина, мужа пом’янути,
Що став на прю із «братом» своїм лютим,
Бо не хотів залишитись рабом.
Вони ідуть і біль несуть в серцях.
В руках – троянди плачуть і гвоздики,
Що пломеніють, ніби кров бійця,
Й думки летять до Господа-Владики.
9.05.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835016
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2019
автор: Ганна Верес