Місяць травень нам приніс:
І вітрів, й сонця,й дощів...
Та забрати не зумів,-
Красоту диво-садків...
Хоч садки вже відцвіли,
Та не втратили краси,
Бо прибрались в диво-шати,
Є де нам відпочивати...
У моїм диво-садку,-
Вже конвалії цвітуть,
Сяє з неба сонце ясно,
І цвіте калина красно,
Вітер віє, повіває,
Гіллям грається, гойдає...
Я ходжу в садок щоденно,
Оглядаю його чемно,
Там сідаю на колоду,
Розглядаю його вроду...
З степу віє прохолода,
Це весни диво-погода...
Надивляюсь я на диво,
Хоч бува весна й примхлива:
То повіє вітерцем,
То покапає дощем,
А то сонечком пригріє,
Весна все робити вміє...
Я довгенько там сиділа,
Бо ж весну я розуміла...
Раптом я на раз почула,-
Закувала десь зозуля,
Пташка пурхнула манюня,
І мені крильма махнула...
І з далеких десь гаїв,
Соловейка чути спів...
Я за всім спостерігаю,
Сили свої відновляю,
Жаль краса ця не довічна,
Та й весна теж пересічна,
Вона швидко промине,
Її літо прожине...
Я не буду сумувати,
Бо принад в літа багато,
Воно теж додасть всім сили,
Людям в ньому жити мило...
Гарна знов буде погода,
Й не одна нова пригода...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834825
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2019
автор: геометрія