Дитинство до пам'яті знов підкрадається,
Шукає притулку десь там, у думках.
І хочеш – не хочеш, туди повертаєшся,
Де сонячні ранки пробудить туман.
По – іншому світ і людей я сприймала,
Когось так любила, когось берегла.
Воно ж промайнуло, вуаллю накрило,
І вже зовсім інше у мене в думках.
Хотілось частіше горнутись до мами,
Життя так летіло, я швидко зросла.
Хотілось частіше розмовляти із татом,
Встигав лише піт витирати з чола.
А далі життя готувало сюрпризи,
Несло поміж радість, образи і страх.
Коли залишилась напівсиротою
Хтось, ніби, від серця мого відірвав цілий шмат.
А час не лікує, до болю привчає,
Затягує рани, рубці залиша.
Й вони ще щемітимуть довго, роками…
Все пройде тоді, як відійде душа.
Дитинство ж до пам'яті знову крадеться,
Впускаю, тримаю його при собі.
Не знає ніхто, як в житті доведеться
Із часом своїм лікувати себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834792
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2019
автор: Romashe4ka