Світанок знову зазирає у вікно,
Ще заспану траву вмиває він росою.
Навіяв спогади, як у Довженковім кіно, -
Як вранці дід траву косив косою.
,
Я досі бачу в снах батьківський дім,
А біля нього й досі пахне річка,
Пожовклий очерет шумить, а вже за ним -
Купає коси у воді верби́чка.
Й гуділи бджоли, і кружляли ластівки,
Ох, як багато їх у небі щебетало!
А на старенькій груші в нас жили шпаки,
Які щоранку голосно співали.
І дід завжди приносив полуниць.
Ще ледь дозрілих, у руках згрубілих.
Його обличчя знаю до дрібниць-
Блакитні очі, і волосся сиве.
Та це лиш спогади, не був я там давно,
Далекі кадри, що прийшли з Весною.
Неначе, у Довженковім кіно,
Лиш режисер був зачарований Десною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834627
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2019
автор: T.I.