Вже весна панує у просторі,-
Додає наснаги її квіт.
Дякую, що світять її зорі,
Покрива чарівністю весь світ...
Сонячно і тепло вже надворі,
Й сипле білим квітом, ніби сніг,
Розгорнулись пелюстки любові,
Нині сумувати людям гріх...
Хоч бува капризною погода,
І бува невесело мені...
Не втрачаю жодної нагоди,
І пишу казки, вірші, пісні...
Стомлені вже руки в мене й ноги,
Працювать все важче з кожним днем,
Не чекаю я собі підмоги,
І не відхиляюсь від проблем...
А проблем усім нам вистачає,-
Негаразди ллються через край,
Білим квітом їх весна вкриває,
Все - таки весна - це справжній рай...
І коли бува на душі важко,
Беру в руки ручку і папір,..
І над "і" я не поставлю крапку,
Доки не закінчу новий твір...
Радістю наповнюється серце,-
Від дзвінків онуків і дітей,
І мені іскриться промінь сонця,
В лабіринтах весняних ідей...
Бо ж весна панує і чарує,
І торкає серця і душі,
Чи пишу я, чи знову працюю,
Не лишаю місця я журбі...
До весняних змін я прислухаюсь,
Чую кожен порух, спів і сміх,
Я весні, як літу усміхаюсь,
Нині сумувати людям гріх...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834510
Рубрика: Присвячення
дата надходження 04.05.2019
автор: геометрія