Ну це вже в сенсі, вибачте, прямому –
капець: заткнути кожен «рускій» рот!
Волає «опоблок»: «Закон про мову»
розколює Вкраїну і народ!
Новинський, шуфрич, вілкул і мураєв,
філатов, добкін, бойко, медведчук,
щоб жив «язик» – «на камеру» вмирають!
Ну як це можна серцем не відчуть!?
За кожного «ґражданку/ґражданіна»
не раз серця їх кров’ю облились.
«Закон про мову» – це як вража міна,
яку підклав Бєндєра – хитрий лис.
Круками людоїдські хижі норми
вже зиркають на весь «юґа-васток».
Тому всі опоблоківці мінорні.
Їх лиця не виказують «васторґ»…
Хіба так можна – голими руками
їх ніжні язики й серця виймать?
А як же все, що нажите роками –
кросворди, тєлік, крєпкій рускій мат?
Немов серпом по яйцях, – «пасрєдінє»
розколюють горілку, сало, хліб…
Ви чуєте: «язик» в країні гине!?
І я не чую. Певно, то джмелі
російською гудуть в голівці й хаті.
Піду молитись перед образком.
Читну «Кобзар». А де ж ті «язикаті»?
Бо я готовий – склеювать розкол!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834398
Рубрика: Сатира
дата надходження 03.05.2019
автор: Олександр Обрій