Що не кажіть, а боженька всевишній
нам прізвища дає не просто так.
Є кволі, є смачні, мов стиглі вишні.
Є всякі: від кота і до скота.
А в тих, яким одне: «грабуй-підкорюй», –
і ймення від народження такі ж.
Гризуть, мов попелиці, все під корінь.
Ще більший за ковшем ковтають ківш!
Є й виплодок, дволикий неборака.
Хоч вошей в Раді повно, воша ця
з хранцузької – «віслюк» і «підла ср@ка».
Вже краще би «незаймана вівця».
Вже личком краще б схожий був на дівку,
чи – ніби довгошиїй диплодок.
А так, зеленкопикий саша вілкул
(так сумно, що ледь виплакав рядок).
То не казки й не баєчки Езопа,
не хоку, не рубаї, не пісні –
то звуки випускає «підла жоп@»,
що мало скуштувала стусанів.
Хоча талановитий ти сосюра, –
це точно не про вірші... Хай мене
вже вибачать. Яка ж тут режисура?
Лише незграбний сєпарський мінет.
Міцні із «запарєб'єм»** в тебе узи.
Та з нами вже довіку – все «will cool».***
Щось відають англійці, і хранцузи.
Ще трішки – й посмієшся на кілку.
© Сашко Обрій.
* з фр. на рос. «vil cul» – «мерзкая задница», на укр. – «підлий віслюк».
** – московія.
*** з англ. «will cool» – «буде холодно».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834397
Рубрика: Сатира
дата надходження 03.05.2019
автор: Олександр Обрій