Могутня круча над ставом,
Де верби всі вклонились,
Кричить і пугач перед сном,
Там фарби розчинились.
Стоїть над прірвою дівча,
Стікають гіркі сльози,
На личку зовсім молода,
Відчула злі морози.
Калина вітами трима,
За плечі цю дівчину,
Журба її не відпуска,
І душить щохвилини,
А зорі сплелись в колосок,
Благали зупинитись,
Не йди! Замри! Спини свій крок,
Не дай душі розбитись!
Лихий у плечі підштовхнув,
Позаду ще й сміється,
Він план давно уже здобув,
Так розпачем нап'ється!
Ну ось, ще мить, кінець життя,
Туман створив завісу,
Не піде серце в небуття -
Примара вийшла з лісу.
Стоїть із куряви сім'я,
Де чоловік і діти,
Їх в неї просто ще нема,
Це треба зрозуміти.
"Чекай, кохана, я прийду,
Ще не зійшлись стежинки",
"Без тебе, мамо, не з'явлюсь" -
Відчувся плач дитинки...
Пройшли роки, настав той час,
Маля радіє в лоні,
З туманом круча кожен раз,
Рятують різні долі....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834341
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2019
автор: Galkka2