Сідає сонце над Олександрією,
З гніздечка вилітають пташенята.
Полинуть вдаль вони, за мрією,
Але чекає їх додому школа-мати
Не день, не два, не рік – десятиріччя
Минуть, немов хмаринки в літню днину,
Але чекає вчителька одвічно
Випускника, немов свою дитину…
І буде все в житті – і радість, й горе,
І злетів височінь, і біль падіння,
Не всі повернуться – але вона чекає,
вдивляючись у даль, у небо синє…
І тихим ранком, в вересневу днину,
Що сяятиме квітами і сонцем,
Хтось з учнів приведе свою дитину
Й посадить в світлім класі під віконцем.
І знову, рік за роком, у турботах,
Вкладаючи і серце, й розум, й душу –
Бо то і є свята її робота –
Аж поки й ці у білий світ не рушать.
Сідає сонце над Олександрією,
З гніздечка вилітають пташенята,
Полинуть в світлу даль вони, за мрією,
Та їх чекає вчителька, мов мати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=83428
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.07.2008
автор: swetik