Ми –[color="#ff0000"]первородні люди, АДАМ і ЄВА,[/color] на благо сотворені Богом,
посеред [color="#ff0000"]Саду райського [/color]з дивовижними створіннями поруч,
живимось озону земного ефірними кульками,
що розквітають віялами павичів солодоустих,
плодимо Дерево Роду людського [i]на гіллях вічнозелених[/i]…
Раси людства [color="#ff0000"]у божім Саду[/color] – білі, чорні і жовті,
з мушель велетенських риб на сушу спроваджені –
групи етносів давніх і нових, з планет паралельних прибулі,
з космічних сталевих квіток розливають нектари…
…Множиться, наче зерня з оголених тіл проростає [color="#ff0000"]Гріх Первородний[/color],
копошиться в [color="#ff0000"]Саду тих земних насолод[/color] [i]Океан велелюдний[/i],
де ж це, де в океані спокус благодатний куток віднайдеться,
що надію на вічну у часі тривалість життя закарбує?…
Глум розпусти, жадібність, лукавство, цинізм, себелюбність –
це [color="#ff0000"]ХИМЕРИ, ЩО МНОЖАТЬСЯ,[/color] [i]Сад насолод пожирають[/i] –
мушлі чорних перлин, розкотіться по Всесвіту грізно,
наче дивне намисто, що Бог загубив ненароком,
[color="#ff0000"]коли Єву, від щастя в раменах Адама, зімлілу
він побачив Всевидящим Оком в оточенні Змія[/color]…
[i]На фото: полотно Ієроніма Босха "САД ЗЕМНИХ НАСОЛОД",1500-1510.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834197
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 02.05.2019
автор: Сіроманка