Дмитро Павлович Полегенько (27.03.1988.-18.08.2014.
Єдиний син у сім’ї. Залишилась мати.
Вадим Михайлович Лобода (3.09.1984.-12.09.2014.
Залишився батько, який до цього поховав дружину і одного сина).
Вадим Лобода і Дмитро Полегенько –
Два воїни світла в горнилі війни.
Для них Україна, як другая ненька,
За неї життям заплатили вони.
Чернігів почув голоси їхні вперше,
Дитинство скупав їх у водах Десни,
Характери їм сформував теж для звершень
У школі одній, де навчались вони.
Не знали тоді, що покличе їх доля
На схід, що війною весь світ сколихнув.
Щоби захистити від недругів волю,
Обидва пішли у АТО – на війну.
Обидва були у однім батальйоні*,
Та літа кінець рано шлях їм спинив:
Не втрапили воїни ці до полону –
Обидва лягли на дорогах війни.
Один в Городищі**, в Макарові** – інший,
Востаннє згадали Поліський свій край.
Дмитру від Вадима на місяць раніше
Господь відчинив свої двері у рай.
Тікає в історію час потихеньку…
Над школою й містом – дві поряд зорі:
Серця Лободи то й Дмитра Полегенька –
Надії вогнем будуть вічно горіть!
1.05.2019.
* – 13-ий Мотопіхотний батальйон «Чернігів-1».
** – села у Луганській області.
Ганна Верес (Демиденко)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834116
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2019
автор: Ганна Верес