Хоча нас, жінок, і вважають слабкою половиною, та в нас вистача і
терпіння, і наснаги, і навіть сили. Ось про одну з таких сильних жінок я й
хочу повідати...
Коли моя сім"я переїхала жити до нашого степового міста Долинська,саме тоді тут починалося будівництво - КГЗКОРу (Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд). На той час його будували не лише українці, а й представники європейських країн: Чехословаччини,Польщі, Німеччини, Румунії.
В місті почалося будівництво нового мікрорайону з дев"ятиповерховими будинками, до цього часу тут були лише чотириповерхові і то не багато. Будувалися нові об"єкти, в тім числі і магазини. Якось ідучи до одного з нових магазинів, я й запримітила таку історія. Попереду мене йшла молода, гарна, статна жіночка в облягаючих джинсах,( на той час вони тільки-но входили в моду і не в кожного були). А за нею дріботів невисокий чоловік - румун. На східцях жінка притишила хід і чоловік, зрівнявшись з нею, хпопнув її нижче пояса. Жіночка різко обернулася, гнівно зиркнула на чоловіка, замахнулася і дала йому гучного ляпасу, промовивши: "Ох ти,недоноску! Ще не вистачало, щоб об мене витирали руки блазні!"
Чоловік не втримався і перекидом скотився зі східців до моїх ніг. Я ледь встигла відскочити, щоб не впасти. А румун сів на східці і непорушно застиг. Коли я, скупившись, вийшла з магазину, він тільки-но підводився зі східців, потім обтрусився і, щось бурмочучи, неспішно почвалав вулицею.
Я з захопленням розповіла цю пригоду сусідам. Розпитавши мене,як виглядала та жіночка, вони в один голос сказали: "Та це ж наша Люба! Ми працюємо разом на будівництві комбінату!" Вони й розповіли мені ще одну цікаву історію про Любу. Одного разу, коли Люба йшла у їдальню до неї причепилися двоє новеньких будівельників. "Хлопці, відчепіться! Вам же буде краще",- попередила їх Люба. Та хлопці ніби й не чули, і продовжили свої дії. Один з них узяв жіночку за руку вище ліктя, та не встиг і слова сказати, як Люба швидко повернулась до хлопців обличчям і ніби й не сильно стукнула кожного кулаком між брови. Хлопці глипнули,ніби задихаючись, а з їхніх носів вискочили і повисли мало не до підлоги соплі. Робітники, що теж ішли до їдальні, зареготали, а один з них сказав: "Хлопці, це ж наша Люба, і вона кожному вміє дати такого відкоша, що мало не покажеться!" Кавалери-невдахи, витираючи носи, обернулися, та й пішли геть, навіть до їдальні не пішли обідати. Більше вони не чіплялися ні до Люби, ні до інших дівчат. Ось такий урок дала їм проста українська дівчина Люба...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833982
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2019
автор: геометрія