Три торбини гречаної вовни
намололи з друзяками ми
(і божествених слів і гріховних).
Ми – мірошники... Й наші мами́.
Ген, вагони метро із тунелів,
обминаючи чвалом ями́,
нас несуть. Зовсім не пустомелі –
просто дуже схвильовані ми.
Як і той, що з екрану, шановний:
меле, меле... Нівроку кумир.
Вам якої – пшеничної вовни?
Мо', з ячменю, або з куркуми?
Ми лиш мелемо вовну – не сієм.
Просівати – ніхто теж не вчив.
Ми чекаєм, що прийде месія.
І просіє. І вдень і вночі
буде сіяти, буде орати,
буде жати і везти на млин.
Два в одному: трудар і оратор.
Тож мели й тихо бозю моли.
І за нас, і за них і за себе...
Бо скубтимем, немов курку ми.
Як не справдиться в муках молебень –
швидко станеш мішком куркуми.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833613
Рубрика:
дата надходження 26.04.2019
автор: Олександр Обрій