У чугунку варився борщ,
Булькіт літав по цілій хаті.
Неначе по бруківці площ
Дощі збирались пісню грати…
А запах! Запах – це капець,
Здавалось він залазив в душу.
Я ледве втримував терпець,
Його тримав, бо певно мусів.
В печі пеклися пампушки,
Була готова вже підлива.
Сметана, свіженькі вершки
Й глиняна мисочка красива.
Червоний борщ бабуня свій,
Варила за старим рецептом,
Він був для неї знаковий,
Бо убивав своїм ефектом…
Його несу я у світи,
Червоний борщ, немов святиню.
Бо він один із тих світил,
Що береже нам всю родину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833408
Рубрика: Присвячення
дата надходження 20.04.2019
автор: Віталій Назарук