Коли з перламутрових неба зіниць
Вологі опустяться ниті,
Між вчора й сьогодні, поміж блискавиць,
Народиться брунька у вітті.
Ще світу не знає: цвітіння й краси...
Ще в завˊязі небо тримає.
Ще першої купелі з сонця й роси
Без свитки не знає, не знає.
Така собі брунька – вербовий пилок,
Чи квітка прадавньої груші,
Чи, може, розлогий кленовий листок
Мистецтву
служитиме
в гущі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833345
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2019
автор: Олена Жежук