Я стояла неначе промокша скотина,
І сьогодні мене трусило вже менше.
З кожним ранком тускніла у світі меншина,
Що вважала мене одинокой сердешно.
З новим днем розуміла - чекати не сила,
А терпіти давно нитки рвуться.
То ти матір погана, то не того ти сина,
То не так про тебе хтось отозвуться.
І всім якось байдуже і паралельно,
Хто ти така і звідки ідеш.
Завтра ти пані крокуєш модельно,
Сьогодні ж ти обіймаєш лиш шест.
Щастя людини - тихе й невине ,
Невиніше за мале дитя.
Але інколи кричить що є сили,
Аби показати як воно до лиця.
А правда, хто знає, як воно буде?
Чи варта даремно ховати тузи?
Грати життям, разом з тим паралельно
Брати на себе чужі валети.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833270
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2019
автор: Діана Кісільовська