Я так боюся бути непочутим,
Я так боюсь залишитись ніким.
Слова свої пославши на редути,
Згубити їх запал і грізність рим.
Відчути міць написаного слова,
Можливо тільки в часі грозовім,
Коли твої слова, неначе дрова,
Розпалюють багаття, ширять грім.
Коли читач зі спокою трупного,
З твого вірша злітає на диби;
Коли хорей на взуту в розмір ногу,
Лупцює сам дактИлі і ямбИ.
Тоді ти відчуваєш: не даремно
Я в руки взяв чорнило і папір;
Вірші завжди світили там, де темно,
І всім сліпим народжували зір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833108
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2019
автор: Андрій Конопко