Горять собори і мовчазні люди,
Подекуди у чомусь схожі на примар,
Без сенсу чинять докори й присуди,
Вмістили недоречність на вівтар.
Горять собори, в соте, а не вперше,
Така картина захопила всіх в екран,
Регочуть збоку недостойні верші,
Скрутився вузликом блідий обман …
Та чи ж вони раніше не горіли,
Вони вже спалені не раз давно-давно,
Людським обманом їх тіла покрили,
Неспокій, прагнення затухли, стали сном …
І очі опустилися додолу,
Що тим очам до тих захмарних меж,
Водили один одного по колу,
Сховали очі десь далеко від небес …
То тут, то там у когось знову вітер,
Знову зірки, планети без орбіт,
Поки ніхто не відібрав, не витер,
Не вкинув світ у гупання чобіт …
Шукай, не дай себе сховати в темні схили,
Не дай себе собі зробити злим, чужим,
Не віддавай нікому власні крила,
Хіба якщо рятуєш сонце подихом своїм …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832999
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.04.2019
автор: Дружня рука