Щось зімною тоді зробила,
Вона зламала мої відчуття,
Моя мила мені говорила,
Що любов та - на все життя...
Я був птахом, що в клітку попав,
Ті слова,то струни металу,
День і ніч її лиш кохав,
Не чекав такого фіналу...
Осінь вдарила громом із неба,
І упали слова із дощем,
Ти сказала: "тебе вже не треба"
Ти пішла із щасливим лицем...
Ті слова ніби сто гільйотин,
Розсікали серце думками,
Скажи зараз чому я один?
Що то було тоді між нами?
Але знаєш, ти тоді не пішла,
Ти із снами ще приходила,
Перший рік осінь літо весна,
Я молив доля щоб мене вбила..
Що зі мною буде яне знав,
Лиш свідомо пішов у пітьму,
Не скажу зараз я що кохав,
І не скажу тобі що я люблю..
А пітьма була мій порятунок,
Вийшов з неї і все зрозумів,
це був долі мені подарунок,
І нехай я його не хотів...
Час розсудить,навчить,покарає,
Пройде рік, а може і два,
Тих хто любить, а потім кидає,
Хтоо лиш бреше і лиш обіцяє,
Так як день убиває пітьма,
Так як раз мене вбила вона....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832985
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2019
автор: NzR