Чому не боюсь прокидатись,
Якщо засинаю із болем ?
Чом звичка тобі усміхатись,
Не зникне у мене ніколи?
Для чого ці зірвані квіти,
Все в'януть у моїх руках?
Які ж ми космополіти,
Якщо до вічності страх?
Фантасти не бачать майбутнє,
Вони вже й забули про нього,
І те місце для мрій відсутнє.
Хто погляне до неба нічного?
Напевне, лиш закохані дурні,
Диваки що схожі зі мною.
Недопалки дотліють в урні
За своєю блідою стіною.
Ми -- люди! Час прокидатись!
Якщо й засинали із болем!
Ми будемо далі всміхатись,
Навіть коли заборонять!
...
Засинаю знову із болем,
Зранку серце заколе,
І хоча й давно охололе ,
Не розлюбить її ніколи.
...
Присвячено Новій Епосі й
давно Забути Мріям.
Я знаю, мої вірші не багатьом цікаві,
та я сподіваюсь, що хоч когось вони
надихають...Мрії залишаються мріями.
Бажаю, щоб у кожного вони здійснувались! Не мисліть мінімалістично, бо нас чекає Нова Епоха...
14.04.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832792
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2019
автор: Моряк