Не за Пороха – в бій! Не за нього вмирали!
Не за долар по п’ять чи медійні квартали!
Йшли на поклик сердечний, щоб зникли шакали,
У котрих у крові чорний зів!
Біль та гнів!
І питань тьмуща-тьма, як повірили міфу
Про слугу для народу гієнам на втіху.
Прискакав горобець. Сів легенько на стріху –
Знесло люду цвіріньканням дах?!
Сором й страх.
Як?! Із лідером хором: «Maruv – це Європа!»
Дожилися, слов’яни, обличчя в нас – ж*па.
А в очах молодих, та двохсотих, нон-стопи,
На гранітному глянці портрет –
Цвіту смерть –
Під коліна Москві? Чи в Москву на коліна?
Що ж тоді значить гідність? Що значить людина?
І на чому триматись державність повинна?
Бездержавним буває гарант?
Жарт – чи фарт?
Не фартові ми всі! Ми іще не фартові!
Доки будемо грати на томосі, мові.
Та чи здати досягнення честі готові
Й сплюндрувати загиблих хрести?
Я чи ти
Доросли до зразка слова кожного в дії?
Але всякий із нас те пожне, що посіє.
Не погасла у серці на зміни надія –
Переможе емоції глузд!
Знов союз?
Хай торкнеться це слово до серця причасних.
Чи бажаємо ситими бути у блазнях
І недоїдки з долу збирати – це щастя?
Чи все ж в праві посісти той трон,
Де свобода, порядок, закон?
Де один – за всіх
І всі – за одного!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832702
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.04.2019
автор: Серафима Пант