чи вогник це, чи це маленька зірка,
чи сам згорів, коли здобув вогонь,
чи повернувся в будні з понеділка,
і пів життя у дотику долонь ...
собі отак сказав і сам повірив,
бредеш кудись безцільно навмання,
ну як це: раптом хтось тебе поцілив
без умислу чи просто з незнання ...
нехай це все болюче до нестями,
нехай для тебе рідне, там чуже,
стрибаєш уцілілими містками,
там в тих руїнах справжнє щось живе
сіре каміння падає під ноги,
а може порожнеча і нудьга,
шукаєш квіти, що ростуть біля дороги,
бо посадила їх тобі якась душа ...
їх не зривай, нехай ростуть, це гарно,
це те, що робить з метушні людське життя,
це тільки числа парні і непарні,
не вкинеш у колодязь почуття ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832657
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2019
автор: Дружня рука