Є люди, що приходять не тоді,
Коли їм важко й на душі погано,
Коли ятрить ще зовсім свіжа рана
І настрій наче кола на воді.
Вони свій біль тамують особисто,
Воліють не ділитися ні з ким,
Впиваються тим на́поєм терпким...
Когось спасти їм не бракує хисту.
Тих хто мою ждав поміч не дарма —
Вагон, як кажуть, і маленький возик.
Я звикла людям витирати сльози,
Охочих до моїх на жаль... нема.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832591
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2019
автор: Патара