Зітхнув збентежений Тарас.
Таке знайоме все до болю:
Царем звойований Кавказ,
Сябри самі ідуть в неволю.
Хатки біленькі у садках
Десь в стороні від магістралей.
Й блукає сам Кобзар в гадках,
Що буде із народом далі.
Аж чує гул гучних сирен.
Що сталось в Києві так рано?
З-поміж каштанових чуприн
Усе відразу й не розглянеш…
Та люд довкола гомонить:
То сам слуга народу їде!
--Так ось кому тепер щастить,
Не вірив я, що правда зійде.
І я колись біля дверей
Чекав наказів Енгельгардта.
Сікли на стайні. А тепер
Все навпаки--змішались карти.
Настав для слуг щасливий час —
Авто, кортежі, охорона…
Чому ж раніш знущались з нас?
Чом не щастило на патрона?
…Стоїть замислившись Тарас,
Таки утямити не може,
Ким є сьогодні кожен з нас,
І на вельмож чом слуги схожі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832417
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2019
автор: Valentyna_S