Та нема таких віршів, яких ще не бачив світ.
Не течеш вже любов’ю у моїх венах більше.
Ти колись метеликом бився у мій живіт.
Зараз же я пишу нецікаві банальні вірші.
Та нема того сонця, якого не бачив день.
І нема тих очей, що сльозами не променіли.
Ти – душа, що жадає крилатих звучних пісень.
А у мене в душі морок осів потемнілий.
Та нема таких криг, які б не кохали зим.
Та нема таких чайок, які б не воліли неба.
Так і я невимовно жадаю бути поряд із ним.
Це моя споконвічна насущна життєва потреба.
І нема таких весен, у яких не цвітуть каштани.
А у море вливається грізна строката ріка.
Це, здається, давно уже більше не поміж нами.
Коли поряд моєї щоки затремтіла твоя рука.
І нема таких днів, коли серце моє спокійне.
І не рветься щодуху крізь ребра на волю.
Може думки мої ти колись все ж таки покинеш.
Та наразі чимало років пульсуєш в скроні.
03.02.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832397
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.04.2019
автор: Троянда Пустелі