Цей вірш написала, подивившись передачу "Стосується кожного", яка вийшла в ефір 09. 04. 2019, о 18 годині. Називається "Однокласниці". Зазвичай такі передачі не дивлюсь, але ця стосується знайомої родини.
Матір старенька, до ліжка прикута.
Серце невтішно сльозою бринить.
Слово образи, мов жало отрути,
В душу змією вповзає умить.
Квилить нещасна, згорьовані очі.
Просить хоч краплю любові в дітей.
Дні безпросвітні, тяжкі, довгі ночі.
Туга, що лине із кволих грудей.
Змучене тіло, розтерзані мрії
І лиш питання на впалих вустах.
Тільки печаль і тавро безнадії
Та перед вічністю безвість і страх.
– Матір знесилена, сиза голубко!
Доля спіткала тебе нелегка.
Де та розрада з життєвого кубка?
Чом у дітей скаменілі серця?
Де розгубили вони всі принади,
Що наділяють красою людей?
Певно, що відповідь ти вже не знайдеш,
Не зазирнеш до закритих дверей.
Ти сподівалась, що крига розтане,
Раптом звільнивши з полону тепло.
Вигляне світло назовні жадане,
Що поступово чомусь утекло.
Що приголублять тебе любі діти,
Знов запросивши у спільне життя.
Будеш їм променем вічно світити.
Тільки б краплинку від них каяття.
Всіх би простила, забувши образи,
Бо дні і ночі водою пливуть.
Та не судилось, не склалися пазли.
Іншу тобі напророчили путь.
Знайдеш в холодній байдужості вчинку,
Пристань останню в будинку старих.
Може не пізно ще? Й рідні кровинки
Раптом відчують, що скоїли гріх.
10. 04. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832275
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2019
автор: laura1