***

Так  давно  не  гуляла  я  небом...
Так  давно  не  трималась  за  хмари...
Так  давно  не  лилися  в  долоньку
Золоті  сонцемісячні  чари.

Коли  небо  сміється  в  росині,
Коли  сонце  кульбабу  вітає  -
Смуток  тане  у  чистій  сльозині,
Ранок  світлом  усе  напуває.

Як  зоря  усміхається  красно,
Небо  місячно  казку  шепоче,
І  спалахують  вогники  ясно  -
Всесвіт  щирих  обіймів  хоче.

По  сльозині  чи  то  по  зорині
Вічність  ніжно  потрапить  у  душу,
Я  тихенько  дивитимусь  в  небо,
Я  Причастя  Землі  не  порушу...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832060
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2019
автор: Марія Демянюк