Крохмаль Володимир Антонович (20.07.1987.-17.06.2014.) Загинув біля Станиці Луганської, підірвавши гранатою себе з товаришем у танку, щоб не потрапити в полон.
Він не дожив до тридцяти –
У двадцять шість загинув –
І білим ангелом в світи
В червневий день полинув.
Знав волі добре він ціну,
Забувши враз про втому,
Пішов, щоб зупинить війну.
Не зміг лишитись вдома…
Сержант молодший, командир
Т-64 ,
Здавалось, ним він народивсь.
Кров молоду будили
Ворожі постріли. Земля…
Його земля горіла
Біля Луганська. Пси Кремля
Підбили йому крила…
Танк оточили москалі –
Раділи очі вражі,
Та український дух звелів
Загинуть екіпажу…
З гранати вирвав він чеку…
Очима попрощались
Із другом і за мить якусь
І танк, і всі зірвались…
Це УКРАЇНЕЦЬ був – не клон,
Це вірний син Волині,
Тож вибрав смерть, а не полон,
Зорею ставши нині.
Коли зірок насіє ніч
Й освітить неба карту,
Синок до мами: «Ти мені
Зорю покажеш тата?»
5.04.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831852
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2019
автор: Ганна Верес