Чекаю дощу чи добрячої зливи,
щоб рештки зими з підсвідомості змити,
щоб враз зацвісти захотілося сливі,
щоб знати, що з лютим нарешті ми квити.
Замучився вити котяра бездомний,
бо й кицька-приблуда – украй вередлива.
Плугів зачекалась запущена нива,
та є сподівання на ранок скоромний,
коли під леміш ляже спрагнене тіло,
а той розпочне з краю в край борознити.
Парує у небо землиця дозріла –
покликання має одвічне: родити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831432
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2019
автор: Галина_Литовченко