Мов хтось порозчиняв глибокі схрони
чи березень зі сну їх розбудив:
на площі сипонули рясно «роми».
Аби лиш не зчинилося біди.
Бідосі ви мої, мої цигани!
Уже й на племінне дзвінке ім’я
злі дяді зазіхають, гидять, ганять.
До дупи ваша думка і моя.
Проте, лівацтво й в Африці – лівацтво.
Не в тім печаль… А радше, в тім печаль,
що вас щодня розвоз(д)ить різне «гадство».
За вас я хвилюватися почав.
А ще – за нас: чи ми отак збідніли,
чи так розбагатіли навпаки,
що вами повен світ, уже не білий,
циганки ви мої й циганчуки.
В циганах тоне Київ і Вокзальна.
На потяг, в Миколаїв: знову ви.
Здають вже нерви; ліве й праве – гальма,
бо й рідний Южик повен циганви.
Сумління каже: «Йди! Розворуши їх!»
І я піду! Пройду усі міста.
Сідайте всі, що є, мені на шию.
Ми заснуємо свій Циганістан.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831405
Рубрика:
дата надходження 02.04.2019
автор: Олександр Обрій