Історія одного з мільярда може стати твоєю…
Спогад, немов літній вітерець, промайнув у моїй голові. Дитиною, ще зовсім малим, я бігав по вузеньким вулицям мого селища і тоді я ще гадки не мав, що через якісь десять днів моя мала батьківщина перетвориться на згарище попелу. Я здригнувся, по моєму тілу немов пробігло сотні маленьких мурах, і думки, що колись жили в мені, на мить, всього-на-всього на одну хвилину, вирвалися назовні. Кожна клітинка мого тіла згадала той жах.
Єдність – єдине, що не давало мені померти в той час. Ви коли небуть замислювалися, яку ціну платять люди, за це, на перший погляд, не вагоме слово. Єдність! Що вона значить для вас? Чи готові ви віддати за неї найдорожче? Важко сказати чи не так? Але я чомусь не вагався, можливо через дитячу сміливість, я точно знав, що сила моєї держави в цілісності. Україну можна розділити на мільярди дрібних частинок, але вона залишиться такою ж сильною. Наші серця скріплені невидимою ниткою – силою духа. Українська мова, звичаї, традиції, сміливість народної думки – все це захистить нас від найстрашнішої помилки – розподілу. Діти іноді бачать те, чого не помічають дорослі. Подекуди доля цілої держави, може залежити від мільйона маленьких долоньок. Якраз вони оберігають майбутнє України.
Так все ж таки, що для вас єдність?
Ви, дорослі, рідко переймалися цим питанням до події 2013 року. В першу чергу ви були заклопотанні думками про краще майбутнє, турботами щодо купівлі нової машини чи квартири. Ваші очі перестали бачити те, що творилося довкола. Сліпі, німі і глухі ви продовжували йти, роблячи вигляд, що все так і повинно бути. Тільки коли ваших дітей, ні в чому не повинних студентів, почали бити та розстрілювати там, на Майдані, ви прокинулися від цього «солодкого» сну. І вийшли на Майдан аби підтримати, аби жертви ваших діточок були немарними. «Хоча б ще було не пізно, не пізно змінити все» – такі думки тривожили вас?
Ми – діти, ще не заплямовані проблемами, дивилися на світ крізь рожеві окуляри. Нам було байдуже на статус, національність та зовнішність людей, з якими ми спілкувалися. Здається, що в цьому питанні ми були розумнішими від вас. Неупередженість в поглядах відкривала нам інший бік нашої держави. Ми були одним цілим. Не важливо звідкіля ти і яка історія за плечима.
Особливо якщо моя історія схожа на фільм жаху. Я бачив смерть, бачив, як гаряче тіло, немов пофарбоване червоною фарбою падало на ідентично заплямовану червону траву. Бачив побілілий труп молодого юнака, в очах якого читалися біль, страждання, боротьба. Я чув крики відчаю і гасло: «Слава Україні!». «Слава Україні!» – моє тіло ще досі здригається від цих слів!
Моя сім’я переїхала від разу як поховали цього парубка. Звук гармат, ось що я чув, коли їхав у потязі. Мені була лячно. Мама міцно обіймала моє маленьке налякане тіло, яке здригналося від кожного поштовху, кожного гуркіту. Все, що запам’яталося з цієї поїздки – це номер мого місця, цифра одинадцять стала для мене щасливою путівкою у нове життя, хоча тоді я й не знав цього.
Ми переїхали до татової тітки. Велике місто на Західній Україні стало моєю новою домівкою. Все, що я бачив, чув, було мені чуже. Все лякало мене, все було іншим. Я хвилювався, думки в моїй голові плуталися. Тітка була привітною і єдиним знайомим обличчям в цьому місті. Я не виходив з квартири тижнями, єдиною моєю «грою» тоді було спостереженням за життям міських людей. Я споглядав як вони поспішають, падають, сміються та плачуть. Мою увагу привернула дівчинка. Її блакитні очі були такими знайомими, такими рідними. Вона так посміхалася, що здається затьмарювала сонце. Ця дитина стала причиною того, що я вийшов в світ. Стала причоною того, що я написав все це. З нею я зрозумів хто я є. На перший погляд ми здавалися різними, але в середині і у неї і в мені жила любов. Любов до квітів, птахів, мови й Батьківщини. Дитяча щирість – найсильніша зброя. Діти не розуміють дорослих проблем, але вони знаються на більш важливих речах: дружба, вірність,
надія.
Захід і Схід – здається, що їх розділяють сотні кілометрів, але навіть, проїхавши стільки, я знайшов, щось рідне для мене. І я став розуміти значно більше...
Україна–стільки стоїть за цим словом? Столітня боротьба за незалежність, мільйони жертв. Історія її велична, хоча й наповнена жорстокістю і стражданням. Бій під Крутами ще один доказ того, що діти єднають Україну. Адже декілька сотень воїнів були звичайними учнями та студентами. Вони протистояли справжній армії –досвідченим військовим. «Шаленство» – скажете ви. Але іноді воно стає дуже доброю зброєю. В ньому немає нічого поганого.
Я не був ні на Майдані, ні під Крутами, але я також знаю цей біль, коли не залишається нічого окрім як почати боротися. І я продовжував боротьбу. Малий нерозумний хлопчина, що він може? О, за ним стоїть набагато більше ніж за будь-яким дорослим. Він добре знає до чого призводить безпам’ятство. Хіба таке можливо забути? Мій край спустошений, і я не можу допустити того, щоб все, що має для мене цінність, перетворилося на руїну. Єдність. Це слово пробуджує в мені звіра, дає мені сил, щоб рухатися вперед. Історія не повинна повторюватися, помилки потрібно виправляти.
Кожна дитина знає, що шлях нашої держави був не простий. Про це співається в гімні, розповідається в казках і легендах, а народні пісні дарують нам надію, на відновлення величі. Вони не дозволять зруйнувати Україну. Їхні світлі голови важать більше, ніж ви думаєте.
Хвилина скінчилася, мої думки і тіло заспокоїлися. Це коли небуть скінчиться? Кожний спогад, навіть найрадісніший завдавав мені болю. Адже я поки не можу діяти, мені потрібно ще трохи, ще зовсім трішечки почекати. Я лежав спокійно, але серце здавалося збиралося вивільнитися з полону моїх грудей. Так, це колись скінчиться, ми до сих пір єдина та незалежна держава. Ми досі незламні, а отже у нас є майбутнє. Поки воно сховане за широкими плечима батьків, але згодом діти стануть захищати їх. Ми вже не будемо такими безтурботними, і слабкими нас не назвуть. За суворою зимою приходить тепла весна.
Історія одного з мільярда може стати твоєю, не допусти того, щоб все повторилося.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831239
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2019
автор: Джуэн