Мені в місцевій «грамотній» газеті
ім’я нове дали. В тім є резон.
Я став авторитетом з-поміж зеків.
Знайомтесь: Алєксандр Ґарізонт.
Проломлюю ходи й лоби з коліна.
Сашко уже не той… Шо є – то є.
Колишній Обрій – глиба маскулінна.
Був мрійник. Нині ж – тертий шансоньє.
Невинна звичка – все перекладати
з упертістю к@ц@п@-віслюка
канони розтрощила і стандарти.
В газети, бач, легка на те рука.
Тож я в новому образі «мужчини»
потроху призвичаївся, й тепер,
коли «братки» брутальності навчили, –
прозрів нарешті й істину «допер»!
Прийшло усе: бабло, кар’єра, слава,
жінки, котеджі, «мерси» й куполи.
Фанати є – Дімон і баба Клава.
Тож гріх руками бити об поли.
Немов баштан – колгоспу стиглі дині,
несу газеті щедрий могорич.
Був Обрій. З ним – і крила лебедині.
Ось-ось цей мотлох, певно, догорить.
Мої шедеври крутять у маршрутках,
Людей колише радіво «Шансон».
У роті – дорогезна самокрутка.
Усе – мені. Чи це, бува, не сон?
Чи він, бува, цей сон, не затягнувся
конвеєром наїдків і одеж?
Скрізь Даши, Ксюши… Де ж моя Ганнуся?
А де ж і той, замріяний? А де ж…
Мій Обрій. Де ж колишній любий Обрій?
Під небом соловків чи арізон?
Якщо ти ще не там, на смертнім одрі, –
нехай горить триклятий Ґарізонт!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831229
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2019
автор: Олександр Обрій