Хоробрі дівчатка й дівки боязливі
толочать поверхню планети Земля.
Коли вони плачуть – зриваються зливи.
Від усміху – в пил одоробло кремля.
Бори́ і підліски стоптали підбо́ри,
а гумові чоботи – вогкість боліт.
Жінки, що явили нам дух непоборний,
зростайте в нас гордістю, болем боліть.
У парі нам з вами в майбуть крокувати!
Під ручку з дівоцтвом пливуть хлопчаки –
топтати гектари бавовни і вати,
плече до плеча і щока до щоки.
Де-де – нерозтоптані самооцінки
та чисті і світлі черкаські серця.
Багацько – у сплячці. Та саме ці «інки» –
від гір і до гір, від Сирця до Сирця!*
Десь – овочі, квіти, торгівки, кравчучки.
І «топче»** сирок сирота на Сирці...
Від баб і дідів, – до онука й онучки –
плече до плеча і рука у руці!
Сама лише думка, що в парі ми з вами
близькі до тріумфу – стократ окриля.
Слідами племен і земель самозваних –
рука у руці, від кремля до кремля.
© Сашко Обрій.
* Сирець – кінцева станція зеленої гілки Київського метра́.
** – у сенсі «їсть».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830944
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 29.03.2019
автор: Олександр Обрій