Святенництво із виразом повчання
Всі істини трактує, мов з небес,
Та вірю більше щирості мовчання
І вчинкам світлим Того, Хто воскрес.
Навчав прощати, помагать, любити,
Та зла юрба: - Розпни його! Розпни!
А нині проповідуєм завіти,
І каємось, і молимося ми...
Та ми ж подоба тих, хто розпинали,
Хто кров пречисту дорогу пролив...
Хоча б тепер розкаялись й мовчали,
Та лицемірство - суть святенних слів.
То дайте хоч тепер Йому ви спокій,
Бо розп'яли Його таки не раз:
Уперше там, на спаленій Голгофі,
А потім - в бронзі, в ліпленнях прикрас...
В словах "благих" святенників у злоті,
Які лиш гомін, відголос луни,
Якби постав Ісус у людській плоті,
Упевнена, що знову б розп'яли.
Усюди височіють ті розп'яття,
Потоптана лиш істина сама,
Що Він промовив: - Люди, ви є браття!
То пощадіть хоча б тепер Христа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830865
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2019
автор: Світла(Світлана Імашева)