[b]Спогад[/b]
Мов крізь вічність проходжу,
Крізь вежі й муровані двері,
Все забуте знаходжу
Записую це на папері.
[b]Мрія[/b]
Ти в минуле дививсь, я ж вриваюсь кудись у майбутнє,
Може, ти помилився, може в пам'яті ти вже відсутній?
Та без тебе я теж зле одягнута і несмілива,
Надто втомлена, надто чужа і примхлива.
[b]Обман[/b]
Ви забули про мене, а я в справах цих головний.
Кому рідний, кому безнадійно чужий.
Обіймаю, буває. Не вірите? Віддано, щиро.
Потім боляче роблю, втикаю у серце рапіру.
[b]Любов[/b]
Так, ти можеш, але я тебе не боюсь.
Доторкнешся, а я і печусь, і іскрюсь.
І я, може, спочатку не надто на Мрію ту схожа.
Помиляється часом моя неуважна сторожа.
[b]Холод[/b]
Ти про мене, мабуть. Але я бути іншим не зможу.
Після мене такого ти наче весна переможеш.
Де сплітаються руки і рветься в всі боки тепло.
І тоді я щезаю. Мій холод не зброя, а тло …
[b]Мрія[/b]
Кожен раз просинаюсь маленьким дівчам.
І весь світ навкруги наче сад, наче храм.
Кожен раз забувати учусь й берегти.
Чи навчився любити таку її ти?!
[b]Голос[/b]
Де тепло, де любов, де весна?
Тут, де в неї є він, де у нього вона.
Де шепоче крізь сон щось маленьке дитя.
Скажеш, казка якась? Ні. Життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830857
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2019
автор: Дружня рука