Чому все не йдеш?
Чому не дивишся в очі?
Чому шепіт серця твого незнайомий мені?
Невже все завмерло?
І сни були справді пророчі?
Скажи ж бо що-небудь!
Кохаєш, чи може вже ні?
Чому ти мовчиш?
Чому тремтять твої губи?
Чому раптом страх став найближчим другом твоїм?
Невже збайдужів ?
Невже стала зовсім нелюба?
Скажи ж бо що-небудь !
Кохаєш, чи може вже ні?
Це що , твої сльози ?
Чому вони пахнуть... ртуттю?
Не чую тебе ...що ти кажеш , "кохана пробач"?
За що пробачати , мій Всесвіте?!
*Стиснуті груди*
І раптом лунає твій тихий зрадницький плач.
*Увірвався спостерігач *
Куди ділось світло?! Чому я не дихаю більше?!
Де тіло моє?!
А душа?!
(Трагічно пуста...)
Кому ж завинила ?
Кохала я сильно та грішно...
Кохала безмежно ,
бездумно ,
без розуму
рідні уста.
***
Хто ви такий?
Ми знайомі? Невже? Я й забула..
*серце кольнуло раптово межі грудей*
Пане, пробачте ,
душа моя міцно заснула.
Занадто любила не тих,
не своїх людей..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830616
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2019
автор: дівчина з третього поверху