Чи прямий, як стріла, чи петель пелюстки --
що ми знаєм про час? про віки -- як вінки?
геометрію давніх і свіжих подій?
...Під ногами – щоденного ворсу сувій
уперед на короткий розгорнеться строк
на годину, добу, на один лише крок.
Чи майбутнє впливає сьогодні на нас?
Чи сучасника нашого болісний спазм
відкриває іржаву безвихідну кліть,
виправляє образу минулих століть,
в революцію слово «невинність» рече,
підставляє «Титаніку» мужнє плече,
на дві миті підтримує тисячі душ
і «святу простоту»* научає: «не руш»,
на костри інквізиції сипле дощем,
«Гінденбург» попередити прагне, і ще...?
Що ми знаєм про час? Про ходи навпростець,
про обтічність доріг, де початок-- кінець,
про незнані місця, що такими здались
ніби бачиш ізнов те, що бачив колись,
про September Eleven, що вчора зросло,
«коридори зелені» і хлопців, як скло,
про обличчя їх білі, що в оці мети
тріпотять прапорцями – до них ще іти --?
Чи розмова вогнів перекличних зника,
й зостається безсила досада терпка?
Чи спізнілих жалів розтривожений гурт
навперейми, незграбно лікує абсурд
клишоногих подій в голограмах часів,
і минуле прийма ретроградний посів,
там, де все відшуміло колись, відбулось,
відійшло, відболіло, але не зрослось?
* «Свята простота» -- слова, з гіркою усмішкою вимовлені релігійним реформістом Яном Гусом, коли стара селянка підклала поліно у багаття, на якому його спалювано.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2019
автор: Вікторія Т.