Мав велетня Василь,
Заздрили чоловіки.
Та острах він в собі носив,
Про нього мріяли жінки.
Було, що й помирали,
Від зайвого розміру.
Та все ж його жадали,
Не відмовлялось тіло.
Звернувсь до лікаря Василь:
-Що маю я робити?
Мені Бог мабуть помстивсь,
Сам не хочу жити.
-Знаю жінку я одну,
Зачекай Василю!
Має вагу не малу,
Та занадто мила.
Хоча має круглі форми,
На шпагат сідає.
І здоров’я в неї в нормі,
Вага не заважає.
Повечеряли, лягли,
Василь чомусь боявся.
Набрав у склянку він води,
Та в сексі завагався.
Неля дівка молода,
Знала, що робити.
Його ласками взяла,
Захотілось жити.
Чомусь зарухалась вона,
Скочив в одну мить:
-Погано? – ось тобі вода!
- Води туди-сюди! – кричить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829700
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2019
автор: Валентина Ярошенко