Лежала баба на печі,
Трохи захропіла.
Щось блеяла у ночі,
Розбудила діда.
-Багатенько я разів,
У зраді бувала.
Усіх сільських парубків,
У себе приймала.
Була я із Петром,
Із Данилом, із Степаном,
Була іще із Дмитром,
Із кривим Іваном.
Була колись із Юрком,
Із Віктором і Стицьком,
Із Василем і Грицьком,
Із Максимом і Яшком,
Із Миколою і Павлом,
З Олексою і Мишком,
Із Сергієм і Сашком,
З Георгієм із Ільком,
ІЗ Омельком і Трохимом,
Іще із Євгенієм,
З Володькою і Гаврилом,
Зі бомжом –
Що не має ймення...
Була іще із Борисом,
Зі Федором і Денисом,
Із Толиком та Хомою,
Та найменше із тобою.
Знову баба захропіла,
Повернулася на бік.
Щось грохнуло, заніміла,
Загубилася у ніч.
Дід всього того не чув,
Став на старість глухуватим.
Ходив колись про те слух,
Був і сам придуркуватим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829699
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2019
автор: Валентина Ярошенко