Як цікаво із нами бавиться час,
Дарує миті, що ніколи не забудеш,
Які стають мов золото для нас,
І тягарем, бо знов уже не буде.
Коли вогонь палає у твоїх очах,
І у світі нічого більш не існує,
І твій телефон застиг у руках,
Бо мила напише, бо мила цілує...
І знов телефон, та у ньому ютуб,
Я є біля тебе та наче вже й збоку,
Чи я ще потрібна чи є ще вогонь,
Цей страх викликає велику тривогу.
І ніби обіймеш і в душу заглянеш,
Та наче за межі попала тепер,
І серце не так вже твоє калатає,
Неначе блукає посеред печер.
Записки в обіді з азартом читав,
Додому приносиш вже не розгорнувши,
Про що ти в задумі, чи я не така?
Душа розірвалась: чи добре все було...
Мовчати? Спитати? Що сталось, скажи?
Так хочу, щоб щастя зосталось із нами,
Щоб знову до ранку в розмові були,
Кохання до тебе щомиті зростало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829642
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2019
автор: Galkka2