Не пам'ятаю вже, коли це,
Згадавши диво білолице,
Наснаги творчий буревій
Зривав би "дах" нещасний мій.
І ось нагода! День єдиний,
Коли ось так, без зайвих слів
Сказати можу що хотів
До тебе, нашої перлини...
В твоїх очах я потопаю.
В твоїм волоссі я гублюсь.
Собі зізнатися боюсь,
Що вже межу перетинаю...
Твій погляд – привід для натхнення,
Твій голос – для душі бальзам!
А твій талант, – мов одкровення
В мить поклоніння образам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829560
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2019
автор: Віктор Чернявський