У двір заходить ніч-черниця,
Лишивши втому в росах споришів.
Спадає з невідь сиза мжиця
На порошню, що день нам залишив.
Сховався місяць білолиций
У мичку льону барви бузини.
Вода солодка у криниці
Студенно дзвоном срібним з дна дзвенить.
Єдина, кліпнувши, зірниця
Спустилася до дзеркала води,
Бо там живе всесвітня таємниця,
Чому ж щодня приходить всяк сюди?
Стара вже вишенька крекоче
Замшілої цямрини поблизу́.
Про себе листячком шепоче,
Змахнувши краплю, мов журну сльозу,
Бо пам’ятає: молодою
Її колись мій батько посадив,
Солодкою поїв водою,
Викохував роками і годив.
Тепер-от часто вишні сниться,
Намисто пишне й довге-- до землі,
Й зіниця зоряна криниці
Сплакне за тим, хто викопав її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829274
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2019
автор: Valentyna_S