А світ чекає, наче у останнє,
Його терпінню не буває меж.
Можливо, як колись, з біди постане,
А ти його в собі перебереш.
Допоки ще є крила, ми в польоті,
Життя перебираємо дотла.
Коли ж замовкне музика на ноті,
Запам’ятай - порвалася струна…
Льоди ще десь шугають, наче птахи,
Над ними, смерть проноситься вогнем
І чорні хмари знов наводять жахи,
Та йде життя наповнене проблем.
Ми не боги - не зможемо воскрести,
Нам навіть не поможуть небеса.
Проте свій хрест в житті нам треба нести,
Для нас Господь не даром воскресав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829268
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.03.2019
автор: Віталій Назарук