Благословенні Небом ті, що небайдужі,
що біль твій відчувають, хоч й мовчиш.
Кому не все одно - з тобою що,
і їхні душі - як камертон твоїй розгубленій душі.
Дзвінок раптово продзвенить, що й не чекаєш...
Знайомий голос: "Як ти? Розкажи.
Все добре? Чи проблеми якісь маєш?
Лиш не сумуй! Як треба що - кажи!"
Від слів цих посміхатись починаєш,
і відчуваєш щирість і добро.
Це - маячок у бурю, як не знаєш
робити далі із собою що...
Як забуваєш, що літати вмієш -
свої підставлять крила, щоб не впав.
І ти в такі хвилини розумієш -
Світ на добрі тримається, і це є - Божий дар.
Благословенні Небом ті, що небайдужі.
Вони самі приходять, без прохань.
Їх вчинки зігрівають наші душі.
Їх посмішки для нас - як чарівний бальзам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2019
автор: Tanita N