Не сумуй за роками, що стали притулком спокою,
Ти завжди присягався служити не тій стороні.
Любиш музику серця, та зараз воно ледве стукає,
Повертатися пізно, хіба що в солодкому сні.
У минулому сонце давало тепло, а не пѐкло відчаю,
Ти боявся побачити правду, ховався в думках.
Відмовляються мрії назавжди лишатися вічними,
Світ вчорашнього зник, догорає в оголених снах.
Час не згоден чекати пояснень бурхливого розуму,
Пробачати наївність позбавлених прав заборон.
Поринаєш у спогади пролісків, губишся в просторі,
Не витримуєш дотику вітру. Невже це все сон?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828854
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2019
автор: Юлія Рябенко