Як же усе парадоксально..
Життя ...Кохання.. Будні..
Щастя..
Біжу за тими, хто мене забув..
Хто навіть крок назустріч і не зробить..
Люблю я тих, хто мене і не знає..
Хто ненавидить і хто зневажає..
Борюсь за те, що інші все пустим лиш
прозивають..
Ціную те,що інші не вбачають..
Бажаю лиш простих людських бажань..
Щоб без війни..без одиноцтва.
Щоб в Україні я жила..
Такі мої прості прохання...
Хтось ще й осудить,що дурна я..
Не вмію жити ,відриватись..
Їм ж треба усім нагулятись..
Я ж хочу плакати й сміятись..
Щоранку ніжно просинатись..
Радіти сонечку в вікні..
Я хочу жити...Не гуляти..
Я хочу мріяти про сни..
А всі вони , а всі вони..
Хай мене зневажають і надалі..
А я живу, радію,люблю,мрію..
В майбутнє з вірою й надією!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828801
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.03.2019
автор: Лілія Левицька