Коли твої слова торкаються очей,
Мої вуста німіють від потоку.
Уже здається звикла світ ночей
Губити в пристрасті глибоко.
Проте, немає слів уже чужих,
Вони давно втопились в поцілунку,
Але я знову вірю потай в них,
Щоб повернути старого ґатунку.
Немає нас, немає світу день,
Усе пропало в безвісті навіки,
Усе, і навіть подих тільки : «Дзень»
Тихесенько лунає нам повіку…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=82869
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.07.2008
автор: Umka