Ті очі у старім люстерку
про мене знають куди більше,
ніж навіть відаю сама.
Мені від того ніц не гірше —
за тим люстерком таїна.
За ним прадавні голоси
провадять непросту розмову.
І кожен раз умильно просять
не повіда́ти ніц нікому.
Жию́ немовби неумисне ―
сказати з того ніц нево́льно.
Лиш десь-колись щось з мене бризне
так ціхо-ціхо молитовно.
Лишень вода в ріці всьо знає…
Земля під шкіров стогне: «Чуєш?
За нами Бог згори пантрує ―
Богу не збрешеш і не здуриш».
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828657
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2019
автор: Ольга Береза