Вже сідало сонце на причілок неба,
Ти до мене вийшла, мила, у садок
І сказала тихо: цілувать не треба,
Щоб не наробити нових помилок.
Вже збирався спати славний соловейко,
Ми лічили зорі аж до ранку вдвох.
Я тобі признався у своїй любові,
Місяць це засвідчив, перший наш дружок.
Цілував я ніжно смачні твої губи,
Ти була тремтлива, як листок верби.
Боже милий, не доводь до згуби,
До святого щастя ти нас приведи.
В подарунок небу ми народим діток,
Щоб життя продовжить на оцій землі.
Будемо радіти внуками із віком,
Щоб було подати нам кому води.
Виглянуло сонце з-за причілка неба
І Душа присіла в затишку журби.
Хай до нас на каву наша Доля зайде,
Щоби в надвечір'ї знов зустрілись ми.
22.08.2017р. М.Генсьор.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828028
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.03.2019
автор: Михайло Небайдужий