Поклонитися вийду я вербі біля ставу,
Де були поцілунки в нашу юність щодня.
Тут духмяніло сіно і співали отави,
Став купав і леліяв баских коней щодня.
А вітри, ніби птахи, розганяли тумани,
Шепотів, наче лебідь, у воді очерет.
І летіли по небу білі хмари-сутани,
А над ставом тумани, як дими з сигарет.
По ночах ясні зорі відбивались у ставі,
Розганялася ряска в теплій хвилі кудись…
І сміялися роси у ранковій заграві,
А зірки, наче птахи відлітали у вись.
Знову ми під вербою, знову ті ж поцілунки,
Знову коси вербові заплелися з лози.
В нас сьогодні немає в поцілунках рахунку,
Повернулася юність крапельками роси…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2019
автор: Віталій Назарук